Медреформа: британська модель

Медреформа: чому Україна вибрала британську модель

Реформа сфери охорони здоров’я знаходиться в самому розпалі. Її перший етап – введення інституту сімейних лікарів – вже стартував. Правда, не все йде гладко, і багато моментів ще вимагають доопрацювання. Але це окрема тема

Отже, залишилося ще два етапи реформи по впровадженню вторинного і третинного ланок медобслуговування. Всю цю реформу в Україні прийнято називати “страховою медициною”. Але в МОЗ пояснюють, що насправді це некоректна назва і, відповідно, неправильне розуміння реформи більшістю громадян. Що ж насправді придумав і реалізує МОЗ, які варіанти системи медицини розглядало відомство і, головне, який і чому вибрало – про це під час лекції в рамках проекту “Кадровий резерв країни” детально розповів заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк.

Медичні реформи в усіх країнах одні з найскладніших. Люди, які проводили реформи у фінансовій і пенсійній сфері, МВС, Нацбанку різних країн, говорили, що медичну проводити найскладніше.

Найчастіше громадяни запитують, чому ми просто не впровадимо страхову медицину. Але насправді люди, коли говорять про страхову медицину, або не зовсім розуміють, що це, або мають на увазі кожен щось своє. Проте ці уявлення можна об’єднати в кілька груп.

ЯКІ МОДЕЛІ МЕДИЦИНИ вивчити і відкинув УКРАЇНСЬКИЙ МОЗ
Варіант 1. Добровільне медичне страхування

Найчастіше, говорячи про страхову медицину, люди мають на увазі добровільне медичне страхування. Тобто те, з чим вони вже стикалися і що пробували, наприклад, ті, у кого є медстраховка на роботі. Вони думають, що потрібно буде піти в страхову компанію, купити там поліс і потім ходити лікуватися, а страхова компанія оплатить.

Але якщо мова йде про реформу на рівні держави, така модель не працює. Чому? Не всі люди куплять таку страховку.

Країн, які намагаються використовувати добровільне медичне страхування в основі своїй медичній моделі, дуже мало. А у тих, хто її використовує, це вдається на зовсім невеликий відсоток. Держав, які можуть хоча б 20% своїх витрат на медицину залучити завдяки добровільним страхуванням, в світі налічується лише сім: США, Бразилія, Намібія, Чилі, Південна Африка, Уругвай і Зімбабве. Всі інші привертають набагато менше. Саме з тієї причини, що люди самі себе страхувати не будуть. Тому модель, коли кожен українець добровільно піде страхуватися, ніколи не спрацює.

Варіант 2. Обов’язкове соціальне медичне страхування

Інший варіант – людей потрібно примушувати страхуватися обов’язково. Це той варіант, який мається на увазі найчастіше політиками, зокрема тими, які критикують МОЗ. Вони мають на увазі модель, коли роботодавець і працівник щось вносять в якийсь фонд, і з нього оплачується медицина. В Україні аналогами такого збору виступають єдиний соціальний внесок (ЄСВ) і податок на доходи фізосіб (ПДФ) – цими двома податками обкладаються роботодавець і працівник.

Але тут є один нюанс – не всі люди працюють. Діти, студенти, пенсіонери не працюють. Хто робить внески за них? Звичайно, що працюють люди. Але робиться це не безпосередньо через ЄСВ і ПДФ, а через держбюджет. І тут виникає нова проблема: є багато людей, які працюють в тіньовому секторі або приховують реальні розміри зарплат. Тому в таких системах завжди виникає дефіцит в цільових фондах.

Нічого не нагадує? Дійсно, це ж Пенсійний фонд. В Україні така модель вже є – це обов’язкове соціальне пенсійне страхування. І про результати ми знаємо – дефіцит Пенсійного фонду становить 140 млрд грн. Для порівняння: весь бюджет медицини налічує 90 млрд грн. Тому якщо таку модель застосувати до медицини, наслідки будуть схожими.

Проте подібна модель діє в деяких країнах світу. Отже, якби МОЗ вирішило впровадити таку систему, необхідно було б заснувати спеціальний внесок. У наших країн-сусідів, які застосовують таку модель, внески наступні: в Німеччині – 15,8%, Франції – 13,55%, Польщі – 12%. Середня цифра, застосовна до України, – 14%. Якщо додати ці 14% до ЄСВ і ПДФ, то вийде 54% від доходу. Саме стільки довелося б платити працюючим людям вже з 1 січня 2020 року, якби МОЗ впровадив таку систему.

Варіант 3. Створення конкуренції між приватними страховими компаніями

Припустимо, держава все ж вирішить збирати з працюючих громадян соціальний страховий внесок на медицину. Але не збирати ці гроші в якийсь незрозумілий фонд, а віддати цю справу страховим компаніям. Здавалося б, нормальна ідея, що має на увазі конкуренцію.

І подібні моделі працюють в деяких країнах. Наприклад, в Німеччині, Нідерландах та Ізраїлі люди обов’язково повинні прийти в приватну компанію і там застрахуватися. При цьому страховку оплачує роботодавець. Така модель нагадує вже існуючу у нас – страхування автоцивілки (ОСЦПВ). І хоча в цілому така модель медицини застосовується в світі, трапляється це рідко і у неї є ряд проблем.

Перше: такі системи замислювалися як конкурентні, але в реальності конкуренція там не працює. Чому? Якщо ми змушуємо всіх людей страхуватися, то в чому тоді перевага страхових компаній з актуарних розрахунків? Актуарний розрахунок – це розрахунок портфеля ризиків страховика, кожен з яких хоче, щоб було менше ризиків і більше платежів. Вдало підраховуючи вартість страховок, вони виграють ринок. Але це в разі, якщо ти страхуєш частина ринку. Якщо ж страхуються все, то у всіх страховиків буде один актуарний розрахунок, все будуть в однакових умовах. У чому тоді конкуренція?

Спочатку компанії намагаються конкурувати з сервісу. Але чим далі, тим менше сервісних “фішок” залишається. Це схоже на ринок мобільних операторів в Україні: вони покрили сервісом всю країну і все, далі рухатися нікуди.

Що робити у випадку з медициною, якщо все-таки страхові компанії всіх застрахують, поліпшать сервіс і т. Д.? Напевно почнеться процес поглинання одних компаній іншими. У країнах з такими системами компанії замість того, щоб конкурувати, починають один одного “є”. У Чехії, де працює така система, починали з 16 страхових компаній, зараз у них чотири компанії. У Нідерландах було близько 30 страхових компаній, зараз їх 10, причому три з них покривають 80% ринку і дивляться, як би одна іншу поглинути. Більш того, голландці самі очікують, що років через десять у них буде тільки одна страхова компанія. Німеччина історично пішла дещо іншим шляхом. У них страхування в медицині зросла з земельних лікарняних кас. Але і там відбувається укрупнення. З тисячі кас вже стало триста, і буде ставати все менше.

Друге: в будь-якій подібній ситуації кожної компанії хочеться забрати саму “солодку” частина ринку. Це нагадує відро з вишнями, з якого кожен намагається вибрати найкращі вишні, залишаючи на дні гнилі ягоди для кого-то другого. Питання в тому, що коли страхові компанії вийдуть на ринок і почнуть страхувати в першу чергу здорових людей, то в якийсь момент залишаться найцікавіші клієнти, але їх теж треба буде застрахувати.

Хто повинен буде закривати це питання? Держава? І адже може статися так, що якоїсь компанії дістануться молоді здорові студенти, а інший – літні хворі пенсіонери. Відповідно, друга компанія буде в явному мінусі. Що буде робити держава? Субсидувати.

Що взагалі робити уряду в ситуації, коли при такій моделі медицини страхові компанії починають вести себе не дуже добре? Регулювати. Тобто ускладнювати. Наприклад, в Нідерландах є спеціальний фонд, який збирає і перерозподіляє гроші на соціальне медичне страхування. А також є спеціальний регулятор – агенція з регулювання цін на страхування (у нас страховий ринок регулюють три органи: Нацфінпослуг, Нацбанк та Антимонопольний комітет).

Більш того, недавно в Нідерландах прийняли закон, який забороняє страховикам виводити прибуток. Мовляв, якщо компанії отримують прибуток, то у них є можливість знизити вартість полісів для населення. Загалом, наслідки живеться страховим компаніям в таких умовах. Думаю, що якби в Україні застосували таку медичну модель, то схема регулювання у нас була б куди складніше, ніж в Нідерландах або Німеччині. Більш того, такі регуляторні схеми можуть працювати тільки в країнах з дуже сильними інституціями, і то вони на них скаржаться. Тим більше що ця регулятивна надбудова вимагає додаткових грошей.

Варіант 4. Повна дерегуляція

Ця модель застосовується в США. Там немає складних регуляторів, в процесі беруть участь тільки страхова компанія, роботодавець і працівник. Там все добровільно, і, здавалося б, ринок сам повинен все відрегулювати. Але там, як і в будь-якій країні, є “гнилі вишеньки”, і за них теж платить держава.

Так ось, тільки 35% всього медринка США покривається за рахунок добровільного страхування. Ще 50% – з бюджету за допомогою таких систем як Medicare (для людей старшого віку) і Medicaid (для малозабезпечених людей). Вони діють як соціальне медичне страхування через загальні прибуткові податки в бюджет. Що це означає? Що ті ж люди, які оплачують 35% медичного бюджету країни за рахунок добровільного страхування, платять ще й за тих, хто не може оплатити медстраховку. У 2016 році бюджет Medicare і Medicaid разом склав $ 1,1 трлн.

Крім того, в США є люди, у яких взагалі немає страховки – ліберальний ринок таке дозволяє. Таких в Америці в даний момент налічується 28 млн осіб. Але коли з ними щось трапляється, їм же не дають померти. Їх везуть на хорошій американської швидкої в гарну американську лікарню до хороших лікарів. Але хто ж це оплачує? Такий пацієнт навряд чи може дозволити собі подібні витрати. Відповідно, як правило, ці витрати покриває сама лікарня.

Один американський лікар розповідав мені, що він своїм сімейним лікарям дає додаткове навантаження – відправляє їх в бідні квартали робити профілактичні огляди. Тому що це обходиться дешевше, ніж коли потім цих людей привозять по швидкої.

Висновок тут такий: все завжди чогось варта і хтось за це завжди платить. І платить той же чоловік, який вже заплатив за себе. Більш того, така модель призводить до того, що витрати на медицину в США становлять 17% від ВВП країни. Це найвищий показник серед усіх країн світу. І він росте так швидко, що, про прогнозом Міноборони США, до 2050 року цей показник досягне 37% від ВВП і становитиме національну загрозу країні. Це схоже на міхур, просто він не лопне, а задавить економіку США.

Чому всі ці моделі не працюють?
Перша причина полягає в тому, що всі вони дещо застаріли. Першу модель страхування – соціального, пенсійного – придумав Отто фон Бісмарк в XIX столітті. І зробив він це не для сьогоднішніх, а для своїх цілей – недопущення пролетарської революції. При ньому ця модель спрацювала. Чому? Тому що в ті часи люди страждали хворобами, які ідеально підходили під страховий випадок: гострими інфекційними захворюваннями (холера, віспа, кір) або травмами (наприклад, отриманими в ході воєн), при яких застрахованого людини лікували і виписували з лікарні. Але в середині ХХ століття у всьому світі змінилася картина хвороб людства. Зараз люди схильні переважно неінфекційних хронічних захворювань (це серцево-судинні, діабет, онкологія), які докорінно відрізняються від попередніх: вони дуже розтягнуті в часі. Відповідно, страховим компаніям стало дуже дорого це оплачувати. У країнах, де застосовується модель медичного страхування, витрати на медицину зростають швидше, ніж інфляція. Тому всі подібні моделі зараз переживають кризу.

Яку модель медицини впроваджують в Україні
Обрана британська модель

У британській моделі медицини є свої відмінні риси. По-перше, вона фінансується з загальних податків, таких як ПДВ і акциз, а не роботодавець і працівник. Ці податки сплачують усі, не лише працюють. Кожен, хто купує якісь товари або послуги, автоматично платить 20% ПДВ, а купують підакцизні товари – акциз. Значить, це платить і тіньова економіка. Значить, це платиться і з грошей заробітчан.

По-друге, у неї є універсальне покриття. У такій моделі всі люди, які живуть на території країни, автоматично опиняються застраховані. Сюди входять громадяни держави і ті, хто на законних підставах в ньому проживає. Щоб було зрозуміліше, можна порівняти цю модель з армією. Там військові захищають все населення, кожної людини незалежно від того, скільки податків він заплатив. Як і в армії, тут не вирішують, кого захищати першим.

По-третє, ця страховка поширюється на обмежене коло послуг. Країна гарантує певний набір послуг, які вона може покрити в рамках своїх економічних можливостей. Законом про медреформу вводиться поняття “гарантований пакет медичних послуг”, і вже в цьому році все ми будемо знати, які послуги і ліки покриваються з держбюджету, а які – ні. Щоб отримати послуги понад цього пакету, потрібно буде або йти страхуватися в приватну компанію, або сподіватися, що нічого не трапиться, або, якщо щось трапиться, платити за послуги і препарати з власної кишені. Планується, що бюджет на покриття цього пакета складе 100 млрд грн.

По-четверте, чи не буде додаткової зарегульованості. Акумулюванням і розподілом коштів буде займатися одна організація – Національна служба здоров’я, яка була створена в минулому році і вже почала свою роботу. Зокрема, завдяки їй вже працює система сімейних лікарів.

Саме така система зараз впроваджується в Україні. У ній будуть ринок, вибір і конкуренція.

Які кроки робляться для реалізації цієї моделі?

Кожен пацієнт зможе вибрати собі лікаря і медустанову, а ті будуть конкурувати за пацієнта. Уже понад 26 млн українців уклали декларації з сімейним лікарем, хоча МОЗ розраховував досягти цієї цифри тільки в грудні 2019 року.

На заміну сегментованим лікарням (районні, міські, обласні, для армії, ветеранів, дітей, залізничників і т. Д.) Прийдуть лікарні, в яких будуть лікувати будь-яку людину.

Бюджетні медустанови перестали бути бюджетними і стали госпрозрахунковими підприємствами. Тепер вони працюють як звичайні підприємства, за винятком двох моментів: вони не можуть виводити прибуток (зобов’язані реінвестувати її в свою діяльність) і не можуть збанкрутувати (їх власник, наприклад, міськрада, повинен знайти гроші, щоб лікарня продовжувала працювати).

У систему залучаються приватні заклади охорони здоров’я. Для Національної служби здоров’я немає різниці між комунальними та приватними лікарнями, вибір місця надання послуги робить пацієнт. Менш ніж за рік п’ята частина установ в системі – приватні. І їх кількість зростає.

У 2019 буде введено вторинну ланку медобслуговування – у фахівців (на це знадобиться близько 15 млрд грн). До кінця 2020 року запрацює третій етап – лікування в стаціонарі (розрахунковий бюджет – 70 млрд грн). Після цього британська модель медицини буде повністю впроваджена і запрацює в повному обсязі.

Автор: Катерина Ліпковська
Джерело: Vesti
URL новини: https://vesti-ukr.com/strana/330312-medreforma-pochemu-ukraina-vybrala-britanskuju-model

Переклад: www.transmagistral.com.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *